Передісторія (міфологія ) проекту спеціалізованого освітнього хостингу


By sam - Posted on 16 Июнь 2008

Передісторія (міфологія ) проекту спеціалізованого освітнього хостингу

У кожного проекту є своя передісторія, часто настільки віддалена, що сприймається сучасниками як міф або легенда. Дійсно, важко повірити в примхливі, іноді трагічно-комічні вибрики соціального та технічного прогресу. Наприклад, уявити таке: 1985 р., радянська "залізна завіса", головний червоний корпус Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченко, найідеологічніший в той час філософський факультет. Один із засновників проекту, ще вчорашній студент-відмінник та іменний стипендіат, отримує догану "за політичну близькозорість та пасивну громадську позицію" і "вовчий білет" - відмову працевлаштування за спеціальністю. Під магнітофонні записи офіційно заборонених бітлів та В.Висоцького, він напівлегально займається інформаційною обробкою конкретних соціологічних досліджень на ... програмованому калькуляторі МК-61. Вводить без перерви 2500 анкет за кожною парою закритих питань і в атеїстичному суспільстві щиро вмовляє Всевишнього, щоб не відмовили батарейки чи не вирубили світло. Адже дані, введені впродовж майже доби кропіткої роботи потрібно було якнайшвидше вручну зафіксувати, оскільки за обсягом вони не зберігались, а назавтра анкети заберуть кудись там в центр і реальної громадської думки про ту систему так і не дізнаєшся.

Після програмованого калькулятора доводилось накопичувати інформацію на інших технічних чудовиськах: Мінськ - 400, який нагадував поєднання шести холодильників з електричною друкарською машинкою, "сінклері" у вигляді клавіатури, підкюченої до телевізора та магнітофону "Весна". Якщо не глюкне при записі даних - значить поталанило. А був ще інформативний перехід на "ямаху" з діркуватими перфораторними стрічками даних, якими взимку заклеювались від протягів вікна в гуртожитку.

Майже одночасно із крахом "непереможного" Радянського Союзу наступила ера західних персональних комп'ютерів. Перший, з 86-м процесором, тонкими гнучкими п'ятидюймовими дискетками, збирався із запчастин, куплених з-під поли на київському ринку і поєднувався з чорно-білим CGA-монітором із перерізаними доріжками. Далі - списаний бог-зна яким дивом з американської армії 286-й Compact з квадратними негнучкими, але також ненадійними дискетками та напівкольоровою "ягою" (EGA - монітором). Ще далі - гібридний 386-й із справжнім кольоровим VGA - монітором. Нарешті, жаданий 486-й із супер-VGA монітором, що дав змогу перейти від лексікону Веселовського до "вордатівського" інтернету. Переконвертувавши вручну не одну тисячу сторінок інформації, далі вже можна було рухатись більш-менш комфортно - пеньки (Pentium) перший та другий, ноутбуки із шнурковими глючними лайфівським та киівстарівським смартфонівським інтернетом та врешті-решт нетбуки із вайфаївським та триджішним інтернетом. Як бачимо, технічний прогрес був досить-таки тернистим і болісно тривалим. Доводилося постійно змінювати півтора десятка поколінь компютерів, щоб встигати, і доганяти, доганяти, і ще раз доганяти.

Доганяла технічний прогрес та невеличка частина інтелігенції, яка не пішла з "кравчучкою" (ручний візок для перевезення великих сумок, названий на пам'ять про останнього комуністичного лідера України і першого Президента незалежної держави) перепродувати речі на українських та зарубіжних ринках. Автори, викладачі об'єднувались, влаштовували чергування для роботи по 5-6 осіб за однією "персоналкою". Набирались тексти, які роздруковувались для "самвидаву" на матричних принтерах, стрічки яких щодня на ніч фарбувались зловонним мастилом, а потім вправлялись назад.

Так створювались колективи для написання нового покоління пострадянських підручників. Благо, фінансував цю справу на початку 90-х років ХХ ст. з благословіння Міністерства освіти і науки американський мільярдер угорського походження Джордж Сорос. І фінансував фантастично: коли зарплата викладача вузу із затримкою на півроку була в період гіперінфляції близько 8-10 доларів на місяць (щоправда вони дорівнювали мільйонам купоно-карбованців), Сорос платив за результатами конкурсного відбору 300-500 доларів за навчальну програму курсу, 500-900 доларів за 40% навчального підручника. За ці гроші можна було зібрати із частин власний комп'ютер, вирватись на стажування за власний кошт кудись у Ліонську вищу школу чи в Сорбону.

А ще більше грошей (60%) Сорос передав через Фонд "Відродження" на видання нових підручників-переможців під грифом того ж таки Міністерства освіти і науки. Гроші в Україні звичайно ж взяли, навіть видрукували десь 3-5% підручників. А далі вони кудись як завжди поділись, благодійнику-Соросу влаштували надгарячий холодний прийом в країні та облили брудом. А невидруковані підручники авторів-переможців стали публікуватись в інших місцях під іншими авторськими іменами.

Про інтелектуальну власність і мова не йшла. Та й зараз, щоб захистити дисертацію чи опублікувати підручник, у автора в обов'зковому порядку забирають електронні версії його текстів, щоб потім продавати, тиражувати за 30 срібляків за сторінку. А автор мріяв і мріє, щоб з його найсвіжішими здобудками можна було ознайомитись за його ж власними умовами, будь-кому, у будь-якому місці, у будь-який час, без всіляких роздруківок. І не тільки з текстами, а і з глосаріями, аудіо, відео, тестами, форумами, чатами - власне всім сучасним педагогічним арсеналом. І таку можливість надає створена система дистанційного навчання (так вона традиційно називається, оскільки першопочатково розроблялась для людей з фізичними вадами), а в більш широкому плані - система інтернет забезпечення інтелектуальних авторських та корпоративних ресурсів. Наша місія - створити для втілення такої мрії зручні умови.